Молитовник

Про тексти молитов

Тексти молитов на різні часи доби, які увійшли до складу цього молитовника, вибрані з класичних християнських богослужінь добового кола — вечірні, повечір’я, полунощниці, утрені, першого, третього, шостого та дев’ятого часів.

У нашому богослужінні зберігається давнє римське розподілення доби на години, яке було поширене по всій території Римської імперії впродовж перших восьми століть християнської епохи. Цей розподіл був таким: денний час від сходу до заходу сонця розділявся на 12 рівних частин — годин, так само розподілявся і час ночі. Нова доба починалася із заходу сонця. Перша годин після заходу сонця була першою годиною ночі, а перша година після світанку — першою годиною дня.

Сучасний порядок добових богослужінь сягає своїм корінням часів Старого Завіту та апостолів, а остаточно був запроваджений у IV-V століттях і поширився по всій території Візантії. У міських церквах та у монастирях при заході сонця, коли наставав час запалення світильників, тобто о першій годині ночі за римським відліком, відправляли вечірню, після якої у монастирях була вечеря, а за нею — служба повечір’я. Далі монахи спали близько трьох-чотирьох годин, і опівночі вставали на полунощницю. За певний час до світанку і у монастирях, і у міських церквах починалася утреня, що закінчувалася на світанку. Далі у монастирях відправляли перший час; коли сонце проходило половину свого шляху до зеніту, правився час третій; опівдні — шостий час; а на половині шляху до заходу — час дев’ятий. Ці невеликі служби, що складаються із трьох псалмів та декількох молитов, сприймалися як присвята Богові початків часу. Благочестиві віряни вдома також співали часи у відповідний час.

Звичай молитися у третю, шосту та дев’яту годину дня (відповідно до нашого відліку часу це приблизно 9, 12 та 15 година), був розповсюджений за часів земного життя Ісуса Христа, про що зустрічаємо свідчення у книзі Діянь Апостольських: “Петро близько шостої години зійшов на верх дому помолитися” (Діян 10:9), “Петро та Іоан о дев’ятій годині йшли разом до храму на молитву” (Діян 3:1).

З IV століття у службах часів стали поєднувати подяку Господу із спомином певних подій зі священної історії, які відбулися у даний час доби. Це завдало впливу як на зміст молитов, так і на вибір псалмів. На першому часі прославляється пришестя у світ Христа — Сонця праведності, істинного Світла. На третьому часі згадується зішестя Святого Духа у день свята П’ятдесятниці. На шостому часі згадуються страждання Ісуса Христа та Його розп’яття. Дев’ятий час присвячений смерті Спасителя на хресті, через що Він знищив саму смерть та відкрив нам шлях до воскресіння з мертвих.

До Х століття було сформоване ще одне богослужбове коло — седмичне, тобто тижневе: до добових служб стали додаватися певні молитви (тропарі, стихири та канони) на різні дні тижня. Неділя ще з апостольських часів присвячена воскресінню Христовому. У понеділок стали особливо молитися безплотним силам, тобто ангелам; у вівторок — св. пророку Іоану Хрестителю. У середу та п’ятницю (пісні дні з найдавніших християнських часів) особливо вшановуються страждання та розп’яття Ісуса Христа. У четвер стали молитися апостолам, а згодом і святителю Миколаю Чудотворцю. Субота стала днем пам’яті мучеників та днем прославлення та молитви за всіх святих — у біблійному та літургійному розумінні поняття “святі” як усі вірні Богові християни, тому цей день став також і днем молитви за спочилих.

Як ми говорили, щоденна молитва у певні часи дня та ночі стала звичною для вірян із самого початку апостольської проповіді. У багатьох східних Православних Церквах — Єрусалимській, Константинопольській, Елладській, а також у християн Єгипту та Ефіопії цей звичай тримається дотепер. Молитися короткими молитвами у різні часи доби є звичним і для християн Грузії. Замість прийнятих у нас в останні три століття ранішніх та вечірніх молитов як монахи, так і прості віряни читають служби добового кола, кожну у свій час — у церкві чи вдома, повністю чи скорочено. При домашньому читанні зазвичай пропускають піснеспіви пізнього походження (стихири, канони) та залишають біблійні тексти, що є найважливішою складовою кожної служби, кульмінацією яких є молитва Господня “Отче наш”.

Основою усіх богослужінь добового кола є біблійні псалми. Псалтир, або “Книга хвалінь”, як вона називається у єврейській традиції, стала основою християнської молитви з апостольських часів. Першою причиною для цього стало те, що Псалтир була готовою збіркою молитов найрізноманітнішого змісту, які можна було обирати на різні життєві потреби. Але другою та головною причиною було те, що псалмами молився Ісус Христос: і не тільки тому, що звичай молитися псалмами був розповсюджений серед юдеїв, але й через те, що головний автор псалмів — цар Давид — сам також був помазанником Господнім, і багато подій у його житті та його псалми були пророцтвами про життя Ісуса Христа. І Сам Ісус іноді говорив словами Давида як власними — особливо на хресті. Тому і спів псалмів за церковним богослужінням християни сприймали як молитву Христа Своєму Отцеві, яка промовляється їхніми устами.

Український переклад псалмів, що увійшли до складу цього молитовника, вивірений із текстами оригіналу (за виданням Biblia Hebraica Stuttgartensia) із урахуванням різночитань Септуагінти (видання Septuaginta, ed. by Alfred Rahlfs), а також візантійської редакції тексту, прийнятої у грецьких Церквах. У тих місцях, де смисл єврейського та грецького текстів не співпадає, перекладач намагався відновити той варіант єврейського тексту, з якого було зроблено грецький переклад, далі з двох читань обиралося те, яке більш відповідає контексту, після чого воно перекладалося за правилами перекладу давньоєврейської поезії. Інколи перевага надавалася єврейському варіанту як більш прозорому чи більш поетичному, інколи — грецькому, як більш традиційному для Церкви з апостольських часів.

Біблійна поезія відрізняється від прози не римою та ритмом наголосів, а яскраво вираженим смисловим паралелізмом: у різних рядках спостерігаємо симетрію смислів, коли у двох рядках схожими словами виражається та сама думка. Можуть бути більш складні види паралелізму: наприклад, коли перший рядок паралельний із третім, а другий — із четвертим. У такому виді паралелізму як хіазм паралельними є перший рядок і останній, другий та передостанній, а центральний рядок, що містить основну думку, стоїть окремо. У цьому молитовнику поетичні молитовні тексти представлені з розбивкою на рядки, для зручності розуміння.

Окремо варто сказати про переклад Акафісту. Ця поема, автором якої є, найвірогідніше, преподобний Роман Мелод (Солодкоспівець), є справжнім шедевром візантійської гімнографії VI століття, перекладати який надзвичайно непросто. Працюючи над цим текстом, перекладач і редактори намагалися дотримуватися водночас усіх наступних принципів: богословська відповідність тим глибоким ідеям, які є в оригіналі; достатня відповідність формі оригіналу; перелицювання на сучасні поняття тих історичних феноменів, які для нас незрозумілі і втрачені; завдання зберегти певну ритмічність та розмір оригіналу; пов’язаність із традицією — церковнослов’янським текстом, який є “на слуху” у більшості вірян; урочистість та релігійність стилю; використання наявного наразі лексикону українських богословських термінів; збереження багатства та різноманітності мови… Це було дуже складне і напружене завдання. Пропонований нами переклад відрізняється від останніх видань різних українських церков тим, що суттєво уточнює певні місця.

Ми додали до молитовника також деякі молитви, написані нашими сучасниками, як приклад молитовної творчості, що не припиняється у Церкві. Останніми роками віряни полюбили читати на початку кожного дня молитву останніх Оптинських старців. Часто можна зустріти у молитовниках молитву святителя Філарета (Дроздова). Менш відомі молитви отця Олександра Меня, які перекладено за виданням “Благослови молитву мою” (М., 2006), та ранкова молитва архімандрита Софронія (Сахарова), учня старця Силуана Афонського і засновника монастиря св. Іоана Предтечі в Есексі, Велика Британія. Деякі особливі молитви перед трапезою натхнені молитовним досвідом християнської спільноти Бозе в Італії. Нарешті, молитва за Україну в час нашестя ворогів, молитва про єдність українського Православ’я та молитва про покров Пресвятої Богородиці складені впродовж останніх років кліриками Спасо-Преображенського собору в Києві під настоятельством митрополита Олександра (Драбинка), а молитва про жертви Голодомору — протодияконом Миколою Лисенком.

Укладачі молитовника працювали із щирою молитвою до Бога та з побажанням, щоб псалми та класичні християнські молитовні тексти стали натхненням, а часта молитва впродовж дня — звичкою і для українських християн, щоб через це ми наблизилися до єднання з Богом і до церковної єдності в Україні, щоб ця навичка наблизила нас до сповнення слів апостола Павла: “Безперестанно моліться” (1 Сол 5:17).

4 коментарі до “Про тексти молитов

  1. Было бы очень хорошо, если бы его перевели и на русский язык.
    Ведь его ценность не только то, что на украинском, и не только в том что на разговорном, а не церковнославянском, а и в том,что изменен состав молитв: взяты из часослова, т.е. приближены к церковной традиции. Это возврат к традиции.
    И если декларировать единение – то должен быть и русский перевод, а в идеале и церковнославянский.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *